Вісім нових вогнів: як Конкурс мінігрантів змінив громади Кіровоградщини

Вони шили одяг для бійців при свічках, варили яблучні чипси на генераторі, відкривали перукарні для людей, яким нікуди більше піти, навчали жінок, що втратили все, знову вірити у власні сили. 

Восени 2025 року наша команда КОО ВГО “Асоціація сприяння самоорганізації населення” запустила щорічний Конкурс мінігрантів на підтримку соціальних підприємств для змін у громаді. Нам вдалося підтримати вісім волонтерських організацій, які почали змінювати свої громади.

Коли маленький крок — це великий вчинок

Є речі, які важко пояснити людині, що ніколи не жила в умовах війни. Наприклад, чому жінка із Запорізької області, яка рятувалася від прифронтового пекла, прийшла на «Новорічний ярмарок вакансій» у маленькому містечку й пішла звідти з бізнес-планом і надією. Чому волонтерки шиють фліски для бійців у приміщенні музичної школи? Бо атака «шахедів» залишила їх без нормального приміщення, але не без бажання працювати. Або чому бабусі в геріатричному пансіонаті плакали від радості, коли прийшла перукарка.

Наш Конкурс мінігрантів дозволяє нашій команді надати волонтерам впевненість у тому, що маленька ідея може перетворитися на реальну зміну. Ось що з цього вийшло цього разу.

«Нащадки Нескорених», Мала Виска: коли громада починає вірити у себе

Таня Рябцева знає, що таке починати з нуля. Її організація «Нащадки Нескорених» реалізовувала перший великий проєкт у Маловисківській громаді й уже з перших тижнів зіткнулася з тим, з чим стикається кожен, хто хоче щось змінити: зі скептицизмом.

— Люди розуміли, що таке соціальне підприємництво в теорії. Але не розуміли, як воно виглядає у їхньому конкретному місті, — розповідає команда. — Ми вирішили: спочатку запитаємо. А потім покажемо.

Вони провели опитування серед 156 мешканців. Результати були красномовними: більшість знає слово «соціальне підприємництво», але не знає, що з ним робити. Це стало відправною точкою для всього, що сталося далі.

У грудні 2025-го команда організувала дводенний «Новорічний ярмарок вакансій» і саме тут трапилося те, що неможливо запланувати. Серед учасників була Олена Стовбінська — внутрішньо переміщена особа із Запорізької області. Вона прийшла на захід за порадою центру зайнятості, куди зверталася по допомогу в пошуку роботи після виїзду з прифронтового регіону. Нічого не знала про державну програму «Дія.Бізнес». 

Після двох днів навчання вона вийшла з готовою ідеєю — хендмейд-майстерня з прикрасами, іграшками, піньятами за дитячими малюнками. Родинний бізнес, де кожен член сім’ї має свою роль. Зараз Олена чекає на погодження фінансування від «Дія.Бізнес». І поки чекає, вчить онуків малювати нові дизайни.

Але найдальше від Малої Виски сягнула інша учасниця — Ярослава з Гостомеля. Дружина військового, вона підключилася до Facebook-челенджу «Руйнівники міфів про соціальне підприємництво», що тривав сім днів і охопив учасників аж з Київської та Вінницької областей. 503 кілометри від Малої Виски і все одно зацікавилась, написала, попросила про консультацію.

Три онлайн-зустрічі з командою. Бізнес-план шоколадної майстерні в Гостомелі. Заявка до Українського ветеранського фонду на 20 тисяч гривень. І у червні — перші гроші на обладнання. А до того солодощі від Ярослави вже представлять на благодійному ярмарку в Малій Висці 25 квітня.

Команда «Нащадків Нескорених» провела 8 заходів, охопила 132 учасники навчань. Підписала меморандум про співпрацю з Маловисківською міською радою, сформувала робочу групу для розробки програми соціального підприємництва на рівні громади, а троє учасниць уже пишуть бізнес-плани й проходять співбесіди з грантодавцями.

— Ми не зупинимося, поки програму з соціального підприємництва не буде повноцінно впроваджено, — кажуть вони. І в це хочеться вірити.

«ВОЛОНТЕРРА», Помічна: швейна машинка як зброя

Коли в місті зникло світло після атаки шахедів, майстерня «Шалена швейка 2.0» не зупинилася. Просто перенесла вишивальну машину до менеджерки додому. Швейні машини залишились у приміщенні музичної школи. І продовжила шити.

Олеся Зачепа, керівниця майстерні, каже про новий парогенератор просто: «Завдяки йому можемо якісніше обробляти вироби з вишивкою». За цими словами — десятки годин роботи, сотні вирізаних деталей, стопки готового одягу, що вирушає на фронт.

За час проєкту майстерня виготовила й передала понад 240 одиниць одягу для військових. Фліски, гольфи, батники, плащі-дощовики, балаклави, шапки на всі напрямки фронту: Сумський, Харківський, Донецький, Херсонський, Запорізький, Дніпровський.

— Дякуємо за тепленькі фліски! Цілуємо ваші ручки! — написав один із військових.

Але «Шалена швейка» — це не лише про фронт. Це про те, як волонтерство може стати стійким бізнесом. Шопери з вишивкою, фартухи, дитячі сумки для змінного одягу — все це продається, і весь прибуток іде на закупівлю тканини для безкоштовного пошиття для бійців. Майстерня стала повністю автономною і перестала залежати від донатів.

Один із шоперів поїхав до Франції в подарунок волонтеркам з міста Нансі. Інший — до Словаччини.

«Свату дуже сподобалися патріотичні вишивки! Вже вдягнув на роботу!» — повідомила клієнтка.

Є ще одна історія в цій майстерні, яку неможливо оминути. Валентина Коротка — менеджерка підприємства і внутрішньо переміщена особа — прийшла до «Шаленої швейки» після того, як пережила повне вигорання.

«Прийшов таки момент повного виснаження через низку причин, які наклались одне на одне», — розповідає вона.

Але навчання на вишивальній машині витягло її звідти. Тепер вона сама вишиває. І каже, що «Шалена швейка» для неї — як хресна дитина, яку хочеться розвивати все більше і більше.

«Соціально-психологічний сімейний клуб військових «Відновлення», Кривий Ріг: коні лікують там, де не можуть слова

Є терапія, яка не потребує слів. Потрібні лише кінь, відкритий простір і люди, які готові довіритися.

ГО «Відновлення» запустила програму іпотерапії (лікувальної верхової їзди) для сімей військовослужбовців і ветеранів у Кривому Розі.

Спочатку команда зайнялася прибиральними роботами на стайні. Три дні поспіль у листопаді команда з кількох людей розбирала зламані альтанки, чистила доріжки, спилювала сухі гілки. Далі — ремонт загонів, зварювання зламаних воріт критого манежу і нарешті відкриття.

7 грудня 2025 року на стайні зібралися 45 людей. Іпотерапія, катання верхи, емоційно-розвантажувальні ігри для дітей, багаття, кава. Погода не сприяла, але команда спрацювала оперативно, і похмура природа не завадила теплому відкриттю.

З того часу заходи стали регулярними. У березні 2026-го на один із них зібралося понад 40 учасників. Додатково долучились волонтери — провели йогу, малювання на свіжому повітрі, дитячі спортивні активності.

— Учасники отримали комплексний досвід психоемоційного розвантаження, — розповідають в організації. — Посилилось відчуття спільноти та підтримки. Люди залишались після заходів — просто щоб побути разом.

На волонтерських засадах до проєкту долучилась молодь — тепер вони розвиваються у напрямку верхової їзди й тренерства, ведуть соціальні мережі кінного клубу «Вершниця». Завдяки ремонту другої огорожі до літа планують завести додаткових коней і відкрити дитячу школу верхової їзди.

Маленька конюшня під Кривим Рогом стає місцем, де сім’ї захисників знаходять те, чого не вистачає в місті: тишу, природу і відчуття, що хтось про тебе дбає.

«В єднанні — сила!», Новоукраїнка: коли ідея стає законом

У лютому 2026 року на сесії Новоукраїнської міської ради проголосували за зміни до Програми соціально-економічного та культурного розвитку громади на 2026 рік. У документі з’явився окремий розділ про підтримку соціального підприємництва.

За цим стоять місяці роботи ГО «В єднанні — сила!» і команди, яка ще рік тому й гадки не мала, що займатиметься соціальним підприємництвом.

— Ми можемо більше, ніж думали, — кажуть вони тепер. — Хоча ми раніше не займалися цією темою, проєкт показав: наша команда здатна швидко розібратися і навчити інших.

Три практичні тренінги, де обʼєдналися 55 учасників замість запланованих 30. Менторський форум «Від ідеї до дії», що об’єднав 31 представника громадських організацій та ініціативних груп Кіровоградщини. Путівник із соціального підприємництва для ГО-початківців — практичний документ, що вже живе своїм життям і допомагає іншим запускати ініціативи.

На офіційному сайті Новоукраїнської міської ради тепер є окремий розділ про соціальне підприємництво, де з’явилася інформація для мешканців, посилання на Путівник, ресурси для навчання. Сторінку, створила громадська організація у співпраці з владою, щоб ця тема була видимою.

— Разом із владою — надійніше, — підсумовують у «В єднанні — сила!». — Щоб ідеї не вмерли після проєкту, треба говорити з місцевою владою. Те, що ми внесли зміни до програми розвитку громади, — це наша головна гарантія, що все продовжиться.

Проєкт завершився, але учасники продовжують спілкуватися, обмінюватися досвідом і планувати спільні заходи. 

«ALex angels», Олександрія: швейна машина як повернення до себе

Чотири жінки з тих, кого називають «соціально вразливими», але які вміли більше, ніж їм здавалося.

ГО «ALex angels» відкрила соціальне ательє в Олександрії. Не просто майстерню, а простір, де жінки можуть навчитися нового і повернути собі впевненість. 90 годин навчального процесу, морози, блекаути, відключення електроенергії, але заняття не зупинялися.

— Для частини учениць це стало першим досвідом професійного навчання після вимушеного переміщення, — розповідають в організації. — Це повернуло відчуття впевненості у власних силах та мотивацію до фінансової самостійності.

Дівчата відремонтували власні речі, які роками відкладали, бо не було грошей на ремонт в інших ательє. Тепер вони носять ці речі, і деякі вже замислюються: а може, відкрити власний ФОП?

Ательє почало приймати перші замовлення, і серед них великим попитом виявилась послуга пошиву одягу для собак.

У квітні 2026-го команда підписала меморандум про співпрацю з Олександрійською міською радою для розвитку соціального ательє. І ще один — з ГО «Зоодопомога», для підтримки притулку для тварин. Частина майбутнього прибутку піде туди.

— Грант допоміг нам перейти від ідеї до реальних дій, — підсумовує команда. — І закласти основу для подальшого розвитку.

Вінницька міська організація Українського Червоного Хреста, Вінниця: «Брамка» — це не про стрижки

«Брамка» — це старовинне українське слово, яке означає жіночу прикрасу для волосся. Але соціальна перукарня з такою назвою, яку відкрив Вінницький підрозділ Товариства Червоного Хреста України, — це набагато більше, ніж прикраса.

21 квітня 2026 року відбулося офіційне відкриття локації. За кілька місяців до того команда пройшла шлях, що міг зупинити будь-кого: кадрові зміни, пошук приміщення серед семи пропозицій, атаки й перебої зі світлом, перемовини з мережею барбершопів GC, косметичний ремонт, закупівля обладнання. Але ще до відкриття стаціонарної перукарні «Брамка» вже працювала на виїзді: у геріатричному пансіонаті, де живуть люди з інвалідністю та люди поважного віку.

— Для багатьох підопічних закладу це була не просто гігієнічна процедура, — пишуть у звіті. — А рідкісна можливість отримати персональну увагу та відчути турботу.

Команда вживу бачила, як після стрижки люди змінювались: настрій ставав кращим, клієнти починали більше говорити та сміятись. «Брамка» — це не про стрижки. Це про повернення людям відчуття гідності.

За час проєкту перукарські послуги отримали понад 100 бенефіціарів. Серед перукарів — переважно внутрішньо переміщені жінки, для яких «Брамка» стала робочим місцем і простором стабільності. Ще п’ятеро маломобільних людей очікують на виїзне обслуговування вдома.

78 осіб записалися на послуги ще до офіційного відкриття, а кількість клієнтів за перші тижні роботи зросла в півтора рази.

Модель «один + один» — коли клієнт може оплатити стрижку для іншої людини — поки ще набирає обертів. Але напрямок задано, і соціальне підприємство «Брамка» продовжує працювати й зростати.

«Центр допомоги Олександрія», Олександрія: де навчають шити, там навчають жити

Марина приїхала з Покровська. Після переїзду — ізоляція, втрата соціальних зв’язків, психологічне виснаження. Колись вона була швачкою, але здавалося, що та частина життя залишилася там, у місті, з якого довелося тікати.

Коли вона прийшла до швейної майстерні Благодійного фонду «Центр допомоги Олександрія», то спочатку просто сиділа і дивилась, як інші шиють. Потім взяла тканину. Потім — голку. А потім стала неформальною координаторкою всієї групи: систематизує матеріали, координує комунікацію у Telegram-групі, підтримує новачок.

— Для неї це стало поверненням відчуття власної цінності та можливістю знову бути корисною, — розповідають в організації.

Проєкт «Від навчання до власної справи» об’єднав спочатку 38 жінок і постійно поповнювався. Загалом 45 учасниць, 99 тригодинних занять, 642 відвідування.

Кароліна — кухар-кондитер за освітою — відкрила для себе зовсім новий напрям. Швейна справа захопила її настільки, що вона вже розглядає її як потенційне джерело доходу. Інеса самостійно пошила корсет. Просто тому, що захотіла і змогла.

Олександрійська міська рада надала приміщення в оренду на 5 років і взяла на себе оплату комунальних послуг. І це чудовий приклад співпраці волонтерів з владою, адже це системна підтримка, яка дає майстерні можливість існувати й розвиватися.

— Майстерня стала першим безпечним простором після переїзду, — кажуть учасниці. — Де можна не лише навчатися, а й відновлювати соціальні зв’язки та отримувати емоційну підтримку.

Наступний крок — соціальне підприємство. Вже ведуться перемовини з Центром зайнятості щодо грантової підтримки для кількох учасниць. Від невизначеності — до власної справи. Так і має бути.

«Бодаква: відродження», село Бодаква: смачні чіпси як революція у маленькому селі

У маленькому селі Бодаква на Полтавщині є ГО, яка вирішила переробляти місцеві яблука на чипси і частину виторгу відправляти захисникам на фронт. Звучить просто, але за цим стоять місяці роботи, відключення світла по 22 години на добу, пошук генератора, сушки вночі, коли була електрика.

— Збій у роботі почався, коли розпочалося масове відключення світла, — розповідають у ГО «Бодаква: відродження». — Одна сушка — 6–8 годин. Світло було по 2–3 години на день.

Команда пробувала адаптувались, наприклад сушила в духовках дров’яного опалення, але погіршилась якість продукції. Знайшли генератор, але зросла собівартість.

За зиму й початок весни — 30 сушок. 66 кілограмів яблук, 22 — цитрусових, 60 — овочів. Яблучні чипси, різдвяні цитрусові смаколики, квашена капуста, сухі овочі на борщ. Все безкоштовно для волонтерів і захисників.

Коли в лютому команда презентувала «Смачну справу» на засіданні Коаліції Регіональних Ініціатив Полтавщини, вдалося продати 20 пакетів чипсів і отримати замовлення ще на 10. Один з учасників зустрічі написав потім: «Ця поїздка в Бодакву була не про протоколи. Вона була про людей, які тримають свої громади, навіть коли важко».

У березні туристи, що приїхали на екскурсію до села вдруге, одразу запитали: «А ми чипси будемо пробувать?». І розкупили всю наявну партію.

Зараз ГО веде переговори з місцевою владою про оренду комунального приміщення. А з червня планують запустити стабільне виробництво: ягідна пастила, трав’яні чаї, сушена зелень. З вересня — яблучні чипси в повну силу. А до кінця року залучити двох постійних працівників.

Маленьке село, велика впертість і дуже смачні чипси, що їдуть на фронт у посилках разом із сітками та теплими речами.

Що залишилось після завершення грантів?

Коли офіційний термін проєктів добіг кінця, кожна з восьми організацій могла б скласти звіт і зупинитись, але жодна не зупинилась.

«Нащадки Нескорених» продовжують консультувати з соціального підприємництва. «ВОЛОНТЕРРА» шиє далі — тепер на власних доходах від продажу. «Відновлення» готує дитячу школу верхової їзди. «В єднанні — сила!» відповідає на запити щодо консультацій ще довго після закриття проєкту. «ALex angels» приймають нові замовлення — включно із одягом для собак. «Брамка» виїжджає до маломобільних людей додому. «Центр допомоги Олександрія» ведуть перемовини про гранти для учасниць. «Бодаква: відродження» замовляє банер і готується до нового сезону.

Жоден із цих проєктів не виглядав амбіційно на папері, не обіцяв перевернути світ. Але кожен зробив щось важливіше: довів, що зміни можливі навіть зараз. Навіть у маленькому місті, коли немає світла, коли страшно починати.

Це і є соціальне підприємництво в умовах війни. Не героїзм на трибунах, а стрижка для бабусі в пансіонаті. Не великі промови, а яблучні чипси у посилці на фронт. Не гучні обіцянки, а бізнес-план у руках жінки, що три місяці тому не знала, що це таке.

Вісім вогнів, вісім громад. Одна велика впевненість у тому, що Україна вистоїть, бо люди в ній не чекають, поки хтось прийде і все зробить. Вони беруть голки, нитки, яблука, коней і швейні машини — і роблять самі.

Матеріал підготовлено за результатами реалізації Конкурсу мінігрантів, який відбувається в межах реалізації проєкту “Волонтерський крафт задля Перемоги” і Програми підтримки волонтерських центрів, що втілює КОО ВГО “Асоціація сприяння самоорганізації населення” за фінансової підтримки National Endowment for Democracy.